Волонтери у Дніпрі провели цілу спецоперацію з порятунку 36 котів, які жили на території в’язниці. Як повідомляє ВВС, у Ігренському виправному центрі №133 тварини мешкали з 1982 року — з моменту відкриття закладу, кажуть його співробітники.
“Жили переважно коти та собаки. Засуджені їх підгодовували, доглядали за ними як могли. Навіть забирали з собою по закінченню строку, або ж віддавали котиків родичам, що приїжджали до них на побачення”, – розповідає Роман Кирилов, начальник відділу нагляду безпеки центру.
Якщо собак мешкало п’ять-шість, то кількість котів з часом стала значно більшою. Про це у колонії дізналися, коли заклад закрили, як і сім інших виправних центрів України. В’язницю закрили в рамках оптимізації, щоб зменшити витрати “на утримання великої системи кримінально-виконавчої служби”, розповіла заступниця міністра юстиції Олена Висоцька.
Останніх засуджених вивезли ще в середині вересня. Забрати тварин з собою вони не могли. У виправному центрі залишалося 36 котів. До цього котів ніхто не рахував, ніхто їх не стерилізував.
“Коти ходили по території і реально нічого не розуміли. Вони у розпачі шукали людей. Це як, приміром, домашнього кота любили, годували… Аж раптом раз – і викинули просто неба. І все це закінчилось”, – згадує Роман Кирилов.
Спочатку працівники вирішили годувати котів самі. Збирали гроші на корм та м’ясні відходи. Але так довго тривати не могло, бо почали скорочувати і персонал. Тоді Роман Кирилов звернувся по допомогу до місцевих волонтерів. Вони почали котів ловити.
“Нам довелося виїхати двічі, аби виловити котів. Спочатку ми приманювали їх їжею – тварини були такі голодні, що в прямому сенсі трусилися над кормом. Вже потім ловили. В хід йшли і сачки, і спеціальні котоловки”, – розповідає волонтерка Світлана Бразалук.
Таку кількість котів одночасно зголосилася прийняти лише одна ветеринарна клініка у Дніпрі. Ветеринарка Юлія Швачка багато років спеціалізується саме на лікуванні котів. Але, за її словами, таке у своїй практиці бачить вперше.
“Вони всі як один мали проблеми з травленням. Купа паразитів, яких ми витравлювали, і які стрибали ледь не по нас. У двох котів були застарілі інфекції ока — в обох випадках їх довелося видалити. Але перше, що ми зробили – стерилізували абсолютно всіх. Крім найменших, кошенят”, – розповідає ветлікар.
Лікарка каже, що після того, як тварини почали відходити від наркозу, їх перебування у клініці нагадувало фільм жахів: “Всі лікарі були з подряпаними руками та ногами. Вони взагалі не давалися до рук. Стрибали по стінах, ледь не на стелі висіли. Один кіт взагалі розбив головою віконну раму”.
Три тижні у котів була реабілітація. Їх лікували не лише медикаментами, але й… розмовами. Ветеринарка Юлія зауважує — одомашнення було нелегким. Але поступово тварини стали ручними:
“Розмовляла з ними, пояснювала… Що їм ніхто не бажає зла. І як після цього не вірити, що коти розуміють і відчувають людей?”.