Музей Голодомору презентує проєкт за результатами експедиції із запису свідків Голодомору

02.11.2021

Музей Голодомору презентує проєкт за результатами експедиції із запису свідків Голодомору

3 листопада Музей Голодомору презентує проєкт  «Голодомор: мозаїка історії. Невідомі сторінки» за результатами другої масштабної експедиції Україною з пошуку свідків, які пережили Голодомор 1932-1933 років.  

     Очевидців Голодомору (а їм зараз щонайменше 95 років) залишилося дуже мало, і саме тому їхні спогади такі цінні.

  Презентація розпочнеться о 12 год. у Залі пам’яті Музею Голодомору (м. Київ, вул. Лаврська, 3).

Відвідати захід можливо лише за умови наявності сертифіката про вакцинацію або негативного ПРЛ-тесту.

За 30 днів команда Музею проїхала майже 10 000 кілометрів, відвідала 92 населених пунктів, де записала 120 історій з очевидцями Голодомору. Ми побували і в містах-мільйонниках, і в районних центрах, і в маленьких селах, де зараз залишилося кілька жителів, у Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Запорізькій, Херсонській, Миколаївській, Полтавській, Харківській, Вінницькій та Хмельницькій областях.

  Із контексту проєкту:

«Мати зібрала свої вєщі і поїхала в Росію, мінять вєщі на продукти: пшоно, там шо-небудь, мука, ну шо давали… Село на піску, пісок тільки був, шоб де-небудь там молочою хоть зірвать поїсти – немає, не було нічого із ростітєльной піщі, ні щавлю, нічого. Ну от ми сидимо, ждемо маму і дождалися до того, шо я вже став пухлий. Налило мене, я вже почті не ходив, більше лежав, ну ще б день, два не було б матері, готов би був», – пригадує Євген Тимофійович Заможський, 1926 р.н., село Черкаський Бишкин Зміївського району Харківської області.

«Ми хазіювали, поки не було цієї голодовки. Ця голодовка на нас впала. Не знаю навіть, де хто ділися. Давали, їли, переживали, шоб діти не повмирали. А тоді якісь уже підросли… Та вже так. То глід збираємо, то гнилу бараболюю, то… Шо там їсти…», – спогади про Голодомор Бабасюк Олени Сидорівни, 1922 р. н, народилася в селі Кальня, сучасна Хмельницька область.

«Масово люди мерли, я ж вам кажу, шо масово-о-о у хаті вони лежали там чи тиждень, чи п’ять, а може хто і десять у хаті, бо ніхто не заходив, ніхто не клопотався, де ж це Іван дівся, де це там Роман чи …. ніхто не… ото лежать пока хтось нечайно… сусіди там люди негодящі були нікуда. Усі слабі були», – згадує Оксана Семенівна Іртюга, 1927 р.н., с. Жданівка, Магдалинівський район, Дніпропетровська область.

Відеоісторії свідків можна переглянути за посиланням: https://cutt.ly/4EN3XGP

 Аби отримати більше інформації про наші проєкти та інформаційно підтримати їх, звертайтеся за додатковою інформацією, написавши на пошту memoholodpress@gmail.com або зателефонувавши: +380674397507 (Ольга Юрчук, комунікаційниця Музею

, , , переглядів: 232

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *