Ніл Хасевич: життя митця-воїна УПА

24.11.2015

Ніл Хасевич: життя митця-воїна УПА


Він міг бути успішним художником і жити богемним життям, виставляючись у закордонних салонах. Натомість став митцем-повстанцем, обравши криївку з примітивним друкацьким верстатом. Слава знайшла його вже після смерті – бо саме Хасевич створив більшість візуальних матеріалів Армії, пише Ірина Єзерська для Історична правда.


Ніл Хасевич народився 25 листопада 1905 р. в с. Дюксин Костопільського повіту (тепер Костопільського району Рівненської області) в сім`ї диякона і псаломщика місцевої церкви Антона Івановича та Федорії Олексіївни Хасевичів.

В родині було троє синів, двоє з яких стали українськими священиками на Волині. Анатолія закатували поляками в с. Дерев`яне коло волинського містечка Клеваня), а Федір загинув після війни на засланні в Сибіру. Третім був Ніл, що теж вчився в духовній семінарії (і перші уроки малювання отримав в іконописній майстерні), але став митцем-воїном УПА.

Коли Хасевичу було 14 років в його житті сталася трагічна подія – на залізничному переїзді підвода, на якій вони з мамою їхали до гімназії, потрапила під поїзд. Матір загинула, а син, втративши ліву ногу, на все життя зостався калікою.

Хасевич (ліворуч) із друзями під час навчання у Варшавській академії. 1930-ті. Архів Центру досліджень визвольного руху


Після лікування Ніл продовжив навчання у художній майстерні Василя Леня у Рівному. 1925 року екстерном закінчує рівненську гімназію, рік працює помічником іконописця. А у 1926 р., на компенсацію від французької компанії (власниці залізниці, де юнак зазнав каліцтва) Хасевич продовжує навчання у Варшавській Академії прикладних мистецтв.

Н. Хасевич. Портрет вояка “Распутіна” (кольоровий олівець). 1944 р.

Із альбому “Графіка в бункерах УПА”. Філадельфія,1952


Після тривалих творчих пошуків, спроб сил у різних мистецьких напрямках Ніл Хасевич остаточно вирішує обрати курс графіки у майстерні відомого польського графіка, професора Владислава Скочиляса.

 

“Прання”. В 1931 році ця робота була відзначена премією “Ватикан”. Архів ЦДВР


Ще під час навчання Ніл Хасевич листувався з митцями із Австрії, Угорщини, Бельгії, Нідерландів, США, Канади та ін. країн. Його роботи експонувалися на 35-ти виставках (у Львові, Берліні, Празі, Чикаго, Лос-Анджелесі).

Художник нагороджений багатьма міжнародними дипломами і престижними нагородами: у 1931 р. його полотно “Прання” відзначене премією “Ватикан”, у 1932 р. за портрет гетьмана Мазепи одержав диплом Варшавської академії, у 1937 р. здобуває третій грошовий приз на міжнародній виставці гравюр у Варшаві.

Його портрет Володимира Великого, екслібрис президента УНР в екзилі Андрія Левицького, серія робіт в альманасі “Дереворит” високо оцінені фахівцями. У 1939 році у Варшаві видається альбом екслібрисів “Книжкові знаки Ніла Хасевича”.

 

Печатка Президії УГВР – свого роду “парламенту”, головного державного органу підпілля. Робота Хасевича


Ніл Хасевич працював переважно в галузі станкової, книжкової, документальної графіки, створював дереворити (гравюри на дереві). Отримав шанувальників у Польщі, але шлях у велике мистецтво для українського художника був закритий через небажання приймати польське громадянство.

Після навчання Ніл Антонович повернувся на Волинь. Працював учителем у місцевій школі, бухгалтером у сільпо, малював і виставлявся. На малій батьківщині Хасевич починає займатися громадською і політичною діяльністю, стає членом Волинського Українського Об´єднання, згодом вступає до ОУН, з багатьма членами якої, зокрема з Степаном Бандерою, зблизився ще в студентські роки у Варшаві.

Класичний дереворит Хасевича, легко впізнаваний за його фірмовим стилем.

Серія “Ідеали Українського визвольного руху”. 31.12.1949 р. Із альбому “Графіка в бункерах УПА”


Через авторитет і повагу земляків Хасевича обирають мировим суддею в часи німецької окупації. Тоді ж він працює у рівненській газеті “Волинь” разом з Уласом Самчуком. Однак, розуміючи справжню мету політики нацистів, він залишає залишає мирну роботу й вступає в лави УПА.

Власне, саме Хасевич створив той візуальний образ УПА, відомий нам з архівів – від плакатів до нагород.

Бофони-облігації (“повстанські гроші”) добровільної позики населення на потреби УПА. Архів ЦДВР

Серед повстанців його знали як “Бей-Зота”, “Старого”, “333”, “Левка”, “Джмеля”, “Рибалку”.
Зарекомендував себе прекрасним пропагандистом: був членом крайової референтури пропаганди, протягом 1943-1944 рр., працював у редакції журналу “До зброї”, готував ілюстрації до сатиричних журналів УПА “Український перець” та “Хрін”, керував підпільною друкарнею, випускав різні агітаційні матеріали (брошури, листівки, летючки).

Він же розробив ескізи прапорів, печаток, бланків, бофонів і відзнак підпілля (Хрест заслуги, Хрест бойової заслуги, медаль “За боротьбу в особливо важких умовах”), навчав мистецтва гравюри молодих художників, які відходили вже на інші терени ілюструвати підпільну літературу.

Логотип-“шапка” одного з повстанських видань, виготовлений Хасевичем


Ілюстраціями “Зота” були прикрашені майже всі підпільні видання Волині і Полісся. Був у приятельських стосунках із наступником загиблого у лютому 1945 р. “Клима Савура” полковником Василем Галасою – “Орланом”.



Проекти нагород Української Повстанської армії, пропоновані Хасевичем


Однак оприлюднення його підпільних творів на Заході стало чи не смертельним вироком для митця. У 1951 р. роботи Хасевича потрапили до делегатів Генеральної Асамблеї ООН та іноземних дипломатів і були надруковані в альбомі “Графіка в бункерах УПА”. Це остаточно довело до шалу радянське керівництво.

За розпорядженням з Москви “пресечь антисоветскую деятельность” упівського художника для його розшуку було створено спеціальну міжобласну оперативну групу, очолену капітаном держбезпеки Борисом Стекляром, заступником начальника відділенння 2 відділу УМДБ Рівненської області.

Зусилля були затрачені чималі, а відкрити місце його сховку допоміг випадок – розшифрували документи, знайдені в одній із викритих на Рівненщині криївок, в одному з яких ішлося про заготівлю для художника необхідних для роботи 5 кілограмів паперу та вишневого дерева. Там було також названо місце знаходження однієї з останніх на Волині криївок – біля с. Сухівці, за 12 км від Клеваня у Рівненській області.

Ніл Хасевич. Автопортрет (олівець). 1945 р. Архів Центру досліджень визвольного руху


Сексоти допомогли відшукати криївку, але живим Хасевич не здався – застрелився з особистої зброї разом із двома своїми охоронцями – В´ячеславом Антонюком – “Матвієм” та Антоном Мельничуком – “Гнатом”, спаливши перед тим усі важливі документи.
Людина, яка не схилилася під тягарем життєвих випробувань, не була настільки впевненою в собі, щоб не боятися видати важливу інформацію на тортурах.

Могили митця, як і двох побратимів, що розділили з ним смерть 4 березня 1952 р., і досі не знайдено. Тіла загиблих упівців, за давньою “пристрастю” енкаведистів до такого моторошного видовища, після трьох днів виставляння в Клевані для глуму, постраху та деморалізації населення вивезли в невідомому напрямі.

Посмертне фото друкарської боївки, позначене кимось із архівістів радянських спецслужб цифрами.

1 – Ніл Хасевич – “Бей-Зот”, 2 – В’ячеслав Антонюк – “Матвій”, 3 – Антон Мельничук – “Гнат”. Березень 1952 року. Із альбому “Ніл Хасевич” (Львів, 2010)


Зброєю Хасевича були олівець і різець, папір і дерево. І хоч він не очолював збройних формувань, не керував бойовими групами і операціями, його дуже шанували в УПА, максимально оберігали і навіть наполягали на відході на Захід, але він відмовився.

 

Автор статті: Ірина Єзерська
Hауковий співробітник Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів “Тюрма на Лонцького” (Львів)

 

 

 ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Ще більше історій

У космосі всі блюють: 15 секретів про життя в невагомості [Фото]

Учасник АТО виконав на дзвонах авторську композицію про козаків [Відео]

Романтика по-рівненськи, або Випадок на зупинці

Як змінився костюм на Хелловін за 100 років [Відео]

, , , , , переглядів: 788

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *