Тайкури знаходяться на південний схід від обласного центру Рівне. Таємничі відголоски в назві поселення дійсно не позбавлені деяких подій. “Тайні гурі” – так польською звалась колись ця перерізана ярами місцина, яка часто переходила від одного дідича до іншого. Густо порослі лісами, вони надавали чудову можливість сховатися тут від переслідувань ворога. Відомі Тайкури з 1570 року. Ще в 1583 р. належали вони І. Шпановському, та після весілля Теодори Шпановської з Юрієм Вишневецьким відійшли до цього впливового князівського роду. Після отримання містечком магдебурзького права в 1614 р. його населення помітно збільшилося, пожвавилося ремісниче життя. На початку 18 ст. Тайкури переходять до Пепловських.
Біля підніжжя північного нахилу замкової гори, поруч з невеликим ставом, як я і говорила вище, зберігся остов костелу св. Лаврентія, збудованого одним з дідичів, Лаврентієм Пепловським в 1710 році. Однонавний храм з витягнутою граненою апсидою і двома бічними капелами на половину висоти нави обнесений з усіх боків напівзруйнованою, але все ще міцною кам’яною стіною, в західному куті якої надбудована дзвіниця у вигляді високого фронтону з трьома вертикальними щілинами для дзвонів. Колись костел мав маленьку вежу-пінакль. Не дивлячись на страшний стан споруди, в інтер’єрі добре видно основні елементи архітектурного оформлення: пілястри, горизонтальні пояски, карниз з складним набором профілеїв.
Навпроти костела, в іншій частині села, на північному пагорбі сховалася в густій зелені кам’яна Покровська церква, збудована 1730 року. Це поширений на Волині тип п’ятикамерного храму хрестового плану з восьмигранною апсидою і такими же боковими об’ємами. Західний притвор являє собою четвертик, над яким на другому ярусі розміщена дзвіниця. Сяк-так зберігся також старий католицький цвинтар, закладений на межі XVIII і ХІХ століть. Біля православної церкви збереглося кілька старих хрестів з вапняку.
Джерело – castles.com.ua.
Фото – Галина Струс