Везла їжу собакам у притулок: історія про розстріляну київську волонтерку Анастасію Яланську

Збір коштів на потреби армії України
22.03.2022

Везла їжу собакам у притулок: історія про розстріляну київську волонтерку Анастасію Яланську

Повертаючись з собачого притулку, машину, в якій знаходилась Настя та її два друга, цинічно розстріляли окупанти.

Анастасії Яланській було 26. Вона любила музику та книги. А ще багато писала й казала, що вчиться це робити так, щоб хотілося читати.

Життя Насті обірвалося на 10 день війни — 4 березня у Бучі. Тоді дівчина разом з двома друзями Сергієм Устименко та Максимом Кузьменко поверталися з собачого притулку, куди завозили корм.

Анастасія Яланська (ліворуч), Сергій Устименко (другий праворуч) та Максим Кузьменко (праворуч) позують фотографу незадовго до загибелі у Бучі 4 березня 2022 року. Їх четвертий друг не приєднався до групи того дня, і живий

Волонтери майже дісталися до будинку батьків одного з хлопців, як пролунав оглушливий звук. Це була автоматна черга. За секунди машину обстріляли. За секунди життя молодих людей обірвались…

Коли постріли вщухли, до машини підбіг Валерій Устименко, батько Сергія. В надії врятувати усіх, він поспіхом витяг три тіла і відніс їх до свого підвалу. Саме там родина Устименко ховалася від обстрілів. І саме там вони вже не змогли намацати пульс в Анастасії, Сергія та Максима.

За словами друзів жертв, росіяни не могли не знати, що стріляють у мирних жителів. Це вкотре показує терористичні наміри окупантів, їх звірство та бажання знищити українців як націю.

«Машина була цивільною, Максим був у шапці з помпоном. Вони зовсім не були схожі на військових», — каже Дмитро Зубков, друг Максима Кузьменка.

Андрій Піддубний, колишній колега Анастасії Яланської, у день смерті дівчини написав, що вона не хотіла виїжджати з Києва, оскільки вирішила допомагати людям у столиці.

«Вона була дуже світла, смілива, чуйна та заряджала навколо усіх своєю енергію. Була впевнена у своїх рішеннях та пріоритетах. З нею поруч було добре працювати і спілкуватись. Навіть, коли вона пішла з компанії (а це було двічі), ми завжди були раді її бачити в офісі: якось чітко так відчували її частиною нашої корпоративної сім’ї. Вона не хотіла виїжджати з Києва та вирішила допомагати людям…», — пише Андрій Піддубний.

Він також не вірить у випадковість обстрілу їх машини. Каже: автівку цивільних розстрілювали прицільно.

Даша ГРИШИНА, «Вечірній Київ»

переглядів: 573

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *