Як справлятися з тривожною інформацією? Поради від рівненського журналіста

05.04.2022
Мені страшно. Мені тривожно. Іноді більше, іноді менше. Але! Я стараюся з цим справитися. І в цьому мені допомагає мій журналістський досвід. Трупи, ридання жінок і дітей, різноманітні свідчення з жахливими деталями, усе це я пережив на власному досвіді. І це при тому, що я не кримінальний репортер. Це частина робота репортера. І з першого дня, коли я отримав цей досвід, я постав перед проблемою: як з цим впоратися, адже ці відомості стали для мене травмуючи ми.

Для себе я виробив кілька правил, які, можливо, будуть корисні вам:

  1.  Не думати про це. Не дозволяйте тривожній інформації заполонити вашу свідомість. ВИ МОЖЕТЕ КЕРУВАТИ СВОЇМИ ДУМКАМИ. Ви можете володіти тим, про що ви думаєте. Тож не впускайте це глибоко в голову.
  2. Переключайтеся і абстрагуйтеся. Почніть думати про щось хороше, «відстрибніть» від ситуації, сконцентруйтеся на чомусь хорошому. Сонце світить однаково радісно весною як у мирний час, так і на війні. Хоча під час війні все особливо не тішить.
  3. Не повертайтеся до страшної інформації, не заглиблюйтеся у це. Людям подобаються страшилки, це така властивість нашої психіки – здалека дивитися на страшне. Тому і популярні кримінальні новини. Нам подобається страшне. Але це страшне може травмувати.
  4. Знайте – які б страшні новини не надходили, життя продовжується. Не втрачайте бадьорості, не фокусуйтеся на жахливому.
  5. Керуйте своїми емоціями. Ми це можемо робити. Ми можемо тримати себе в руках. Жахіття має свій вплив настільки, наскільки ми це дозволяємо.
Розповім про це кілька історій, які відкрили для мене цю істину.
Першу мені розповів машиніст потяга. Якось на маршруті під потяг потрапив чоловік. По його вині, а не машиністів. Вони намагалися запобігти трагедії, але нічого не вдалося вдіяти, гальмування не допомогли – по інерції потяг все одно зарізав нещасного.
«У нас перед цим грівся у банці борщ на обід. Я після цього тиждень нормально не їв. А мій напарник дав покази міліції й відразу пішов обідати», – сказав мені оповідач.
А ще одного разу зі мною була така історія.
Їхав я чудовим літнім днем у тролейбусі. Було сонячно, прекрасно. Настрій теж був супеоський, веселий, хотілося жити. Я встав перед дверима, завчасно приготувавшись до виходу. Двері відкриваються і я відразу, прямо перед собою, бачу труп на зупинці. Чоловік, Царство йому Небесне, схоже, раптово помер від приступу. Поруч вила вдова, міліціонери (тоді це була міліція) ліниво заповнювали якісь свої папери. Лікарі у швидкій чекали, щоб можна було забрати нещасного.
Я акуратно їх всіх обійшов. За кілька метрів зупинився, аби віддихатися – цей раптове, шокуюче видовище, м’яко кажучи, дало мені по голові. Помітив двох хлопчаків, які бігали на зустріч:
«Ти бачив, бачив?»
«А, дядько вмер? Хе, ми з пацанами уже двічі ходили дивитися!»
Щоб не було, сила впливу цього на нашу душу частково залежить від нас. Бережіть свої нерви, душу, вони – унікальні, а ремонт коштує дорогу.
І не втрачайте оптимізму.
Все буде добре.
Мені Арестович казав.
переглядів: 556

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *