Цей цікавий пристрій називався «посвіт». Вперше побачила його в Сарненському історико-етнографічному музеї, коли облаштовували на відкритому майданчику «хату бідняка».
Мій колега і вчитель Вололимир Кузьменко якраз підвішував той пристрій, радісно розповідаючи про свою унікальну знахідку. Тепер розумію, наскільки вона справді рідкісна. Згадала про посвіт тепер, коли нещодавно вимикали світло. І ми залишалися розгубленими, безпорадними, часто – без мобільного зв’язку.
А у наших предків був унікальний засіб комунікації! Протягом сотень років наші поліщуки збиралися біля посвіта – при ньому ткали, пряли, вишивали, плели постоли, співали, розповідали цікаві історії… На яскравий вогник приходили сусіди, щоб поспілкуватися, обговорити останні новини.
Колись посвіт знаходився в експозиції Рівненського краєзнавчого музею, але при переїзді в нове приміщення у 80-і роки минулого століття – зник. Збереглися лише фотографії.
Полотняний мішок, обмащений глиною, підвішували до отвору в стелі. До нього чіпляли залізну решітку. На неї клали лучину. Дим піднімався вверх і виходив крізь отвір. Хтось же придумав таке…
