Помічаєш, що взаємодія в реальному світі куди простіша? Там, коли ви поруч, дружба майже магічно розквітає. Але відокремившись хоча б на одну ніч, обидва забувають, що відбувається в житті другого: кого вони зустрічають, що відбувається в їхній думках чи в телефонних дзвінках. Разом із розлуками приходить можливість жити своїм життям у таємниці. Але якщо ти підключився до соціальної мережі, уникнути цього вже неможливо. Тут кожен крок, кожен вибір стає частиною публічного обличчя. Ми, фактично, постійно на виставці, бо в соцмережах немає місця для приховування. І кожен вибирає свій рівень відкритості: якщо ти не так активний на Facebook, можна сказати, що ти лишаєшся в тіні, як стіни в джинсах та футболці – тобто, здаєшся відносно анонімним.
Але якщо ти проявляєш свою активність і постійно нагадуєш оточуючим, що ще жива і нічого тебе скидати з рахунків, можеш уявити, що зараз ти ніби в трусах і топлес. Але якщо тебе це жодним чином не бентежить, значить все окей, продовжуй проявляти активність і далі. Тільки не дивуйся, якщо дружба зі мною може втратити ту яскравість і щирість, якою вона раніше володіла, а потім і зовсім зникнути. І тут справа не в тобі, крихітко, у всьому винні соціальні мережі. Це вони заплутали і одурманили тебе, ти тут не при чому, звичайно ж. Звичайно ж, ні.
Соціальні мережі оголили в нас самі неприємні якості. А адже раніше про них ніхто і не здогадувався
Цікава річ — соцмережі. Наприклад, цікаво, чи думав Цукерберг, запускаючи свій фейсбук, що тепер людство вже ніколи не буде колишнім? Чи припускав, що своїм фейсбуком він ніби змиє наш грим? А ми його так довго наносили, стояли перед дзеркалом, підводили стрілки, наносили тіні і замазували тональним кремом прищі. Ми ж так старалися показати свої кращі сторони. І тут на тобі — ласкаво просимо на сцену, вкрадливо шепоче тобі фейсбук, це твій час, дитинко, ти зараз королева, вперед!
Ну, ми і даємо жару: строчити постійні маніфести капслоком, тільки від вигляду яких хочеться закрити вуха, ніби навіть від цих абзаців, набраних великими літерами, зараз лопнуть перетинки; пишемо нескінченні викрикуючі пости, не розбираючись в суті питання — а навіщо, і так ясно, що товариш N був не правий; показуємо свою безграмотність і неуцтво, плювати, ми живемо в епоху стрімкої зміни інформації, до вечора вже всі забудуть, що я сказала, що Нікарагуа знаходиться в Африці, написала «рости, малюк» і з натхненням процитувала серійного вбивцю. Фейсбук та інші соціальні мережі оголили найгірше в нас — нескінченне самозамилування, несприйняття критики, небажання розвиватися і міняти свої думки. Але це таке. Все це стосується тільки нас особисто. Але соцмережі поставили під загрозу наші відносини з людьми, яких у реальному житті ми любимо і поважаємо. Ось з цим що робити?
Ми дозволяємо собі в соцмережах ті вольності, які в реальному житті ніколи б не дозволили
Я довго думала над цим, а потім натрапила в мережі на подібні роздуми відомого літературного критика. «Просто ми поділяємо людей: на реальних і на їх втілення в соцмережах,» — писала вона. Виходить, що аватари — це як би і не реальні люди, а так, їх образи. Мовляв, це ж просто сторінка моєї подружки Тані, її образ, її фотографія, але не сама Таня, до Тані вона має опосередковане відношення. Саме тому, швидше за все, і ми дозволяємо собі в мережі ті вольності, які не дозволили б у реальному житті. Наприклад, написати коментар, без якого можна було б обійтися, але нам ой як хочеться, щоб інші оцінили наш іскрометний гумор, відзначили його (коментар) лайком і вражені нашою дотепністю підписалися б на нас. Зрештою, при чому тут Таня? Це ж просто її аватар, вона прекрасно знає, як я її люблю, і що це все не зі зла.
Але ні, люба моя, це не просто якийсь безликий аватар, це Таня, твоя улюблена подруга. І вона прекрасно бачить всі твої дії в мережі. Наприклад, на її сторінці з’являється, що тобі сподобалося чиєсь висловлювання, яке може хоч і побічно, але торкатися її, вона читає твої коментарі, які, можливо, ти хотіла б від неї приховати, але вона все це бачить! І, більш того, ти, може, і не замислюєшся, але її це ображає.
Окей, припустимо приклад з друзями не дуже вдалий. З ними-то, з друзями, ми як раз обережні і ведемо себе дуже акуратно. Але зі знайомими, яких в житті ми начебто поважаємо, але не на такій короткій нозі, можемо дозволити собі розслабитися і почати лайкати чужі пости про них, або, наприклад, брати участь в їх обговоренні, або підтримувати цілеспрямовану хвилю проти них. Нам здається, що вони це не помітять, нічого не дізнаються, а якщо дізнаються, що тут такого, це ж всього лише фейсбук, це ж не по-справжньому, як би понарошку.
І поки ми не прийняли той факт, що немає поділу на справжній світ і придуманий. Поки ми не з’ясували для себе, що соціальні мережі — це ті ж відносини з цими людьми. Поки ми не навчилися стримуватися, мені здається, що треба привчити себе мовчати. Частіше мовчати, ніж говорити — цей навик дуже корисний. А якщо хочеться висловитись, зробити це дивлячись в очі, а не в монітор. Якщо сміливості бракує, сказати це відкрито або хоча б написати в особистому (!) повідомленні, значить, не треба висловлюватися зовсім. Все насправді просто. Нехай з нами завжди буде мир!
Джерело: https://lady.kyiv.ua/
